правильні розмальовки для малюків:

Читайко:

Хто найдобріший

Хто найсильніший, хто найстрашніший – ось про що вчора сперечалися увесь день звірі.

Спочатку вони думали: найстрашніший і найсильніший – равлик-буцкало.

Потім вирішили: ні, найстрашніший і найсильніший – жучок-рогачок.

Після жучка-рогачка найстрашніший і найсильніший – козлик.

За козликом – баранчик – бий в барабанчик.

За баранчиком з барабанчиком – бик – рогами тик.

За биком – носоріг-косоріг.

А за носорогом, а за косорогом найстрашніший і найсильніший – ікластий слон.

Так і сказали звірі слону:

– Ти, слонику, найсильніший! Ти, слонику, найстрашніший!

Однак слон образився.

– Авжеж,– кивнув він,– я найсильніший. Проте хіба ж я найстрашніший і найлютіший? Неправда! Слони добрі. Прошу, будь ласка, не лякайте, мною нікого. Я люблю усіх маленьких!

Геннадій Циферов

Сонько

        До пізньої осені ведмедик Михайлик об’їдався в лісі смачною малиною. Тому розтовстів так, що від власної ваги ледве на ногах стояв. Нарешті вирішив: „Ляжу трохи спочину!” Вмостився він під дубом. А на дубі сидить дятел, міцним дзьобом постукує. Михайлик каже дятлові: „Друже, щось я хочу спати. Розбуди мене напередодні Нового року”. „Гаразд,– погодився дятел. – Чого ж не розбудити!”

        Ведмедик Михайлик влаштував між корінням барліг та й заснув. Осінь лігво листочками вкрила, а зима присипала зверху білим сніжком у грудні. Ось і свято новорічне на порозі. А сонько Михайлик спить, не ворухнеться. Дятел на товстій гілці примостився й: „Тук-тук-тук! Уставай, Михайлику!”. Ведмедик не чує. Спить собі та власну лапу смокче. А вона ж, мабуть, солодка йому, як малина!”

Василь Литвиненко

Зайчикові вуха

     Колись звірі жили дружно і завжди вітали один одного з днем народження. Якось вітали зайчика. Подарували йому смачну морквину і здоровенну капустину. Потім посмикали за вуха, бажаючи всіляких гараздів. Тоді вуха у зайчика були ще зовсім маленькими. Свято іменинникові дуже сподобалось, і зайчик пошкодував, що день народження лише раз на рік.

    Лисичка запропонувала: „А чому б тобі не святкувати двічі на рік? Перший раз – коли народився, а вдруге – коли міняєш сірого кожушка на білий?” З того часу зайчик став відзначати свій день народження навесні й восени. А його друзі щоразу так завзято смикали іменинника за вуха, що ті стали довгими-предовгими.

„У тебе не вуха, а антени!” – кепкує іноді кріт. Але то він так говорить від заздрості. Бо зайчик впевнений, що таких гарних вух, як у нього, ні в кого більше нема.

Людмила Паниченко